Не всі працівники ІТ-компаній мають профільну освіту. Це можуть бути світчери — люди, що перевчились і зараз працюють в ІТ. Своїми історіями діляться три чернігівські айтішники.
Дмитро Мазепа: ІТ це впорядкований хаос.
Дмитро Мазепа, сім років працює в компанії Speroteck, керівник відділу тестування.
Я закінчив магістратуру за спеціальністю Теоретична фізика, на той момент, ще Педагогічного університету. Взагалі, я вчитель фізики, інформатики та основ астрономії.
Спочатку працював лаборантом на кафедрі фізики. Близько п'яти років викладав інформатику в інституті. Після цього був аналітиком бази даних у компанії, що продавала алкогольні напої, згодом у компанії, що займалася пошивом робочого одягу. Працював системним адміністратором та займався програмуванням машинної вишивки.
Коли був працівником фірми "вино-водка" [компанія продавала алкогольні напої], мав багато стресів. Усі гналися за прибутком. Стосунки були напруженими. Вирішив змінити життя в постійному стресі на щось спокійне. Пішов працювати системним адміністратором. Із останньої роботи звільнився, бо там мав незрозумілі перспективи. На той момент, у мене було двоє маленьких дітей, а з тією зарплатою, що я отримував, треба щось думати… Після того вирішив спробувати себе в ІТ.
Хоч і мав до того справу з комп'ютерами, професійні зміни були серйозними. Я переходив на посаду, яка тоді тільки почала становлення в Україні. Це був 2011 рік — тестування програмного забезпечення, відділ контролю якості.
Дмитро Мазепа
керівник відділу тестування в компанії Speroteck
В основному тоді в цій галузі працювали дівчата, які виконували інструкції. Не було встановлених законів, стандартів, не зрозуміло як працювати. Таких спеціалістів в Україні не випускали університети. Самому довелося розбиратися. Усе фактично з нуля. Це був великий стрибок.
[Сьогодні] набагато менше можливостей. Тоді компанії легко брали людей без досвіду, лише через особисті якості й розуміння того, що людина може в короткий термін "влитися".
Частка спеціалістів, що успішно перейшли в нову професію, близько 50 %. Я думаю, що більшою мірою причина — вік. Чим старша людина, тим важче їй перелаштуватися на нову діяльність. Тут можуть бути виключення, але в більшості випадків до 30-ти років набагато простіше змінити професію.
Також грає свою роль недобросовісність, коли вони думають, що потрапили в цю сферу, досягнули певного рівня й більше їм нічого не треба. Думають, що можна сидіти, виконувати мінімум який вимагають й отримувати зарплату.
Для тих, хто хоче працювати в ІТ-компаніях, спочатку варто визначити, які аспекти особистості більше розвинені і якими навичками комфортніше користуватися. Якщо ви знаєте, що любите технології, розбиратися в коді, то це розробник. Якщо ви комунікабельний та любите спілкуватися, то це проектний менеджер. Якщо вам подобається щось аналізувати, намагатися знайти розв'язання проблем не технічними засобами, а через логічні висновки, то це бізнес-аналітика. Якщо ви любите поколупатися в чомусь важкому, розібратися, знайти проблеми, ви посидючий, уважний, помічаєте тонкі деталі й легко їх запам'ятовуєте, то це тестування.
Я порадив би шукати спільноти спеціалістів, які спілкуються про свою спеціальність — телеграм-канали, блоги, сайти, статті, навчальні онлайн чи офлайн курси. Зараз інформації багато.
Володимир Головач: Під час навчання може з'явитися ментальний ступор. Його треба пережити.
Володимир Головач, три роки працює в компанії Pam Pam, тестувальник.
Моя основна освіта це бухгалтерія. Коли обирав факультет для навчання, потрапив на гачок — мені в школі дуже подобалася економіка. У 11 класі багато людей та я, у тому числі, не розуміли чого хочуть. Після навчання працював на компанію, де прокладав кабель, а потім став масажистом.
Я вважаю, що ІТ-сфера це єдина галузь в Україні, яка може дати мені конкурентну заробітну плату та організувати в собі певну частину інновацій, які вже розвинені в Європі та іншому цивілізованому світі.
Коли я вирішив, що хочу працювати в цій сфері, то спочатку почитав, які спеціальності та напрямки є, яких працівників потребують компанії. У нас є хороший сайт dou.ua, який може зорієнтувати, які спеціалісти в ІТ потрібні. У мене був вибір між тестувальником та розробником. Обрав тестувальника тільки через одну причину, розробник постійно має вдосконалювати свої навички, тому що технології швидко стають не актуальними. Ця потреба постійно переключати себе на нове, мені не подобається. Я люблю щось більш статичне та передбачуване.
Якщо людина хоче змінити професію й обирає між ІТ та ще чимось — не треба йти сюди. Коли людина вагається між кількома варіантами, дуже важко зосередитися на чомусь одному. Вона не фокусується на меті й не мотивована працювати в одній сфері. Навчання в ІТ не швидке. Для того, щоб бути конкурентним перед роботодавцем на момент старту (коли твої суперники люди з вищою освітою в цій сфері), треба займатися лише цією галуззю. Людина не може одночасно йти в кілька напрямків.
Варто йти на курси. Коли людина за щось платить гроші, вона починає до цього уважніше ставитися. Курси за кілька місяців дають уявлення про те, як загалом працює цей напрямок.
Володимир Головач: Під час навчання може з'явитися ментальний ступор. Його треба пережити.
Володимир Дубина, дев'ять років працює в компанії Speroteck, тімлід
Я закінчив Чернігівський педагогічний інститут. За фахом вчитель історії та англійської мови.
Я працював учителем у школі. На той момент зарплатня була близько 600-700 гривень, а за квартиру в Києві — 1400. Вирішив знайти курси, де можна вивчитися на системного адміністратора. Це була не дуже складна, як мені здавалося, робота й за неї непогано платили. На навчанні трохи захопився цією справою й почав шукати роботу. Знайшов дотичну — верстка. Працював на фірмі два місяці. Коли прийшов понеділок й час зарплати, то з'ясувалося, що такої компанії вже немає. Грошей так і не отримав. Трохи в ІТ тоді розчарувався. Після того ми (це була весна 2007 року) повернулися з дружиною в Чернігів й почали вже тут влаштовуватися на роботу. Тоді вже конкретно вирішив полишити освіту й шукати роботу в ІТ.
Сьогодні я, мабуть, залишився б у гуманітарному річищі. Технарі вже всього наробили, а гуманітарії зараз на коні. Проте любов до техніки мала значний вплив на моє рішення. Комп'ютери це чудо й ним залишаються, я досі не розібрався як воно працює.
Тоді важко було освоювати нову професію, тому що мали мінімум інформації. Не було людини в якої можна запитати. Це зараз є безліч курсів із програмування, онлайн курсів, книжок. Тоді був форум та книжки. Ти зустрів якусь проблему — запитав. А люди, можливо, тобі відповіли, можливо, набрехали чи криве сказали. Потім дивишся, а воно не працює — сам розбираєшся. Доводилося читати англомовні книжки зі складними технічними термінами.
Тим, хто хоче працювати в ІТ, треба читати складні тексти — програмування це робота з текстами. Розв'язувати прості алгоритмічні задачки, задачі на логіку. Навчитися збирати кубик Рубіка, грати в шахи. Це допоможе поставити правильно мислення. Записатися на курси. Далі за два-три місяці ви зрозумієте чи це сродна праця чи ні (теорія Григорія Сковороди про працю, яка не виступає засобом існування, а є найвищою насолодою для особистості, необхідною умовою досягнення щастя). Для тих, хто переходить з інших професій, потрібен досвід. Це як у спорті: маєш вправу виконати тисячу разів, щоб вона вийшла. Так само й програмування. Для початківця весь час, який можна присвятити програмуванню, треба на нього витрачати. Інакше це все буде дуже довго й малоефективно.
Зараз ІТ це не лише програмування, а й багато дотичних професій та посад, які досить відкриті для гуманітаріїв.
Comments